Мета: ознайомити ліцеїстів з передумовами афганської війни, навести документально-історичні факти, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.

Слайд №1
Ведучий1: Шановні присутні! 15 лютого виповнюється 25-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.

Слайд №2
Ведучий2: Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 3-5тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях. З млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя.

Народжуваність — 45,5 на 1000 (4-е місце в світі) Смертність — 19,2 на 1000 (8-е місце в світі)  Дитяча смертність — 247 на 1000 (1-е місце в світі) Середня тривалість життя — 44,6 років (214-е місце в світі)

У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.

Слайд №3

Ведучий1:25 грудня 1979 року  нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення, та стрімкім неочікуваним проривом по трьох напрямах: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад, та  висадженням десанту на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар - почалося введення радянських військ в ДРА.

 Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.  Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років - 3340 днів.

Слайд №4
 

Ведучий3: Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.

Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Вони достойно перенесли всі тяготи тої війни генерали, офіцери, солдати.

Слайд №5-16
Ведучий3. Ігор Ляхович вважається останнім солдатом що загинув на тій війні, до нього були тисячі наших хлопців, які загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.

Сьогодні ми згадаємо НАЙТРАГІЧНІШІ ДНІ ВІЙНИ

23 лютого 1980 — трагедія в тунелі на перевалі Саланг. При проходженні тунеля підрозділами 186мсп і 2зрбр при повній відсутності комендантської служби із-за ДТП в середині тунеля утворилася пробка. У результаті задихнулися чадними газами 16 радянських військовослужбовців 2зрбр.

28-29 лютого 1980 - підрозділи 317-го гвардійського парашутно-десантного полку в районі Асмара вступили у важкі кровопролитні бої, унаслідок блокування душманами в Асмарський ущелині 3-го парашутно-десантного батальйону. Загинули 33 людини, поранено 40 чоловік, один військовослужбовець пропав без вісті.

2-а загальновійськова операція в провінції Кунар 11 травня 1980 — загибель 1-ої мотострілкової роти 1 батальйону 66 омсбр  в кишлаку Хара, провінція Кунар.

Загальна чисельність підрозділу, що потрапив в "вогняний мішок", склала 73 людини, з яких 31 загинув, 25 отримали поранення, 21 людина померла від ран. Бій тривав з 5 ранку до 21 години вечора того ж дня. Втрати супротивника склали більше 100 чоловік убитими і пораненими.

3 серпня 1980 — бій в кишлаку Шаєста. У Машхадській ущелині — районі Кишимо поблизу р. Файзабад в засідку потрапив 783-й окремий розвідувальний батальйон 201-ої МСД, загинуло 49 військовослужбовців, 48 було поранено. Це був один з найбільш кровопролитних епізодів в історії Афганської війни.

3 листопада 1982 - трагедія на перевалі Саланг. В результаті виниклої поза тунелем пробки в тунелі загинуло більше 176 чоловік від отруєння чадним газом.

16 травня 1983 - бій в ущелині Ганджагал провінція Кунар : моджахеди оточили і знищили 2-й взвод 7-ої роти Кунарского батальйону 66-ої мотострілкової бригади, в ході бою загинуло 16 з 17 військовослужбовців, включаючи командира взводу лейтената Демченко Г. А.(Героя СРСР), замполіта 7-ої роти лейтенанта Амосова С.А.

16 січня 1984 - моджахеди збили з ПЗРК "Стрела-2М" літак Су- 25. Це перший випадок успішного застосування  моджахедами ПЗРК в Афганістані.

30 квітня 1984 - в ущелині Хазара в ході великомасштабної загальновійськової операції в Панджшерський ущелині потрапив в засідку і зазнав важких втрат 1-й батальйон 682-го мотострілкового полку.

27 жовтня 1984 - над Кабулом з ПЗРК "Стрела-2М" моджахеди збивають транспортний літак Ил- 76.

    21 квітня 1985 - загибель Мараварской роти.  Рота під командуванням капітана Н. Цебрука здійснювала пошукові для засідки дії з нейтралізації членів озброєних формувань. Рухаючись у напрямку до кишлаку Сангам, розвідники виявили відступаючих моджахедів. В ході переслідування цієї групи рота втягнулася в глибину ущелини і потрапила в засідку чекаючих моджахедів. Зав'язався запеклий бій з переважаючими силами моджахедів, в якому рота втратила загиблими 31 людину.

25 травня - Кунарская операція. Бій гвардійців 4-ої МСР і наданих сил 2-го МСБ в ході проведення великомасштабної планової загальновійськової операції відомий як одна з драматичних подій Кунарской операції. В ході багатогодинного оборонного бою 4-а рота і надані їй підрозділи 2-го мотострілкового батальйону втратили: 23 людини убитими і 28 пораненими. У їх числі командир 4-ої мотострілкової роти - гвардії капітан Перятинец.

16-17 жовтня 1985 - Шутульская трагедія: 16 жовтня, по дорозі в кишлак Руху в Панджшерском ущелина, група 682-го полку 108-ої мотострілкової дивізії потрапила в засідку. У швидкоплинному бою загинули три людини і десять було поранено, спалено п'ять БМП і шість вантажівок. Увечері того ж дня інша група 682-го полку досягла льодовика в ущелині Шутуль, не пройшовши і половини наміченого на день шляху вимушена була заночувати. В результаті 17 чоловік померло від переохолодження і більше 30 отримало обмороження різного ступеня тяжкості.

22 листопада 1985 р. при виконанні завдання в засідку потрапила застава Мотоманевреної групи(ММГ) Панфиловского прикордонного загону Східного прикордонного округу КДБ СРСР. У бою у кишлаку Афридж в Зардевській ущелині провінції Бадахшан загинули 19 прикордонників. Це були найбільші втрати прикордонників в одному бою в у Афганській війні.

16 червня 1986 - Військова операція "Маневр" - провінція Тахар. Тривалий бій на горі Яфсадж 783-го ОРБ 201-й МСД - ущелина Джарав, в якій 18 розвідників загинуло, 22 було поранено. Це була друга трагедія Кундузского Развідбату.

25 вересня 1986 - перше застосування ПЗРК "Стінгер". У районі Джелалабада збиті два радянські вертольоти.

    7-8 січня 1988 - бій на висоті 3234. оборонний бій 9-ої Парашутно-десантної роти загальною чисельністю 39 чоловік за підтримки полкової артилерії.

Атакували спеціальні частини бунтівників, що пройшли підготовку в Пакистані, чисельністю від 200 до 400 чоловік.

В результаті дванадцятигодинного бою захопити висоту не вдалося, зазнавши важких втрат, моджахеди відступили.

Епізод бою десантників з душманами, показаний у фільмі 9 рота,  художній фільм повністю відрізняється від того, що сталося насправді: пора року (у реальності — це зима, січень, а не жарке літо), місцевість (у реальності — це гори, а не пустеля), сам бій відбувався не вдень, а вночі, втрати (загинуло 6 бійців з 39, а не 1 що залишився в живих, як у фільмі), хід бою, його результати, характер всієї бойової операції були змінені до невпізнання.  Дія фільму відбувається в 1989 році при виводі військ з Афганістану, хоча реальний бій відбувся в січні 1988 року за рік до виведення військ

У дев'ятій роті загинуло шестеро десантників, двадцять вісім отримали поранення, з них дев'ять важкі. Молодший сержант В. А. Александров і рядовий А. А. Мельников посмертно удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Ми маємо знати реальну історію і її героїв.
 

Ведучий2:. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими домовинами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.
 

У скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм - право бути похованим на рідній землі.

Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. Герої українці що не повернулись з тієї війни.

Слайд №18-22

Вірш Олександра Стовби

Слайд №23

Ведучий3.За 30 км від м. Острог на Хмельниччині в м. Ізяслав базувалася 8-ма обрСпП ГРУ. На її базі в лютому  1985 року почав формуватися 186-й озСпП для виконання спеціальних завдань  в ДРА. 31 березня 1985 року загін  був переданий до складу 40-ої армії і організаційно увійшов до складу 22-ої обрСпП. У ніч на 7 квітня 1985 року був введений в Афганістан як 7 ОМСБ. 16 квітня своїм ходом через Кулі Хумрі, Саланг, Кабул і Газні батальйон прибув в околиці н.п. Шарджой.   На новому місці дислокації приступили до виконання бойових завдань. Через зону відповідальності проходили важливі караванні маршрути, по яких доставлялися зброя і боєприпаси з Пакистану в південні провінції Афганістану.

 Особливістю зони відповідальності загону було те, що тут проходили важливі караван, автомаршрути і раніше тут радянські  війська не з'являлися. Тому тактика засідки приносила великий ефект, що дозволяло загону постійно змагатися по результативності з 173-м озСпП. Саме розвідувальні органи 186-го захопили перші зразки ПЗРК "Стінгер" виробництва США. Ця історія показана в фільмі “Охотники за караванами”. 22 червня 1988 року загін був виведений із складу 40-ої армії і прибув в Союз. За період з 1985 по 1988 рік бійцями загону було знищено 1268 та захоплено 63 бойовики; стрілецького озброєння 34 од знищено, 324 захоплено; мінометів – 10; РПГ – 29; боєприпасів до стрілецької зброї (тыс. шт.) – 720, 05/976,12; реактивних снарядів – 686 од.; мін протитанкових і протипіхотних – 141/93; мін мінометних – 1304; автомобілей, мотоциклів і тракторів – 117.

 За час перебування в республіці Афганістан в загоні до звання Героя Радянського Союзу було придставлено трьох військовослужбовців. 84 офіцера і солдата нагороджені орденами і медалями.

Слайд №24

Саме гонитва за першість між загонами спецназу призвела до того, що 31 жовтня 1987 186 окремий загін спеціального призначення поніс, напевно, найважчі одноразові втрати з тих, що взагалі поніс спецназ ГРУ в афганській війні. Ні до, ні після таких втрат у загонів спеціального призначення в Афганістані не було, під час виходу «на караван» практично повністю загинула група спеціального призначення під командуванням старшого лейтенанта Олега Оніщука. Про цей бій мало і рідко писали навіть у військових виданнях. Дуже багато чого намагалися не витягувати на поверхню. Хочу довести до Вас спогади, колишніх розвідників 186 загону, що служили разом із загиблими хлопцями:

-  Олег Онищук був везучим командиром групи.  Я не вірив, що Олег міг загинути. У нього всі вірили як в бога. Він, траплялося, після виконання завдання витягав групу з таких ситуацій, що просто розуму незбагненно. У двадцяти трьох виходах, з яких одинадцять результативних, він не допустив втрат особового складу, виключаючи останній вихід. Йому заздрили. Називали везучим. А він ночами над картою сидів, схеми викреслював, "будь-які можливі і неможливі варіанти" програвав ". У нього всяка операція на розумному розрахунку будувалася. Просто воювати результативно Оніщук вважав справою честі. І перемога сама знаходила молодого офіцера: забиті групою каравани, знищені «духи», взяті з бою зброя і боєприпаси;

Ось і того разу група з позивним «Каспій» пішла на вихід за результатом.

На другу ніч групою був виявлений караван, в ході короткого бою зупинений важка вантажівка. Справа відбувалася поруч з  укріпленим районом душманів, в якому за даними нашої розвідки налічувалося більше двох тисяч «активних багнетів». На ніч група відійшла від розстріляної машини на відстань близько 800 метрів на одну з сопок, де розвідники і закріпилися в очікуванні світанку. Чому ж знищивши ворожий вантажівка, група тієї ж ночі потай не пішла назад на базу в кишлак Шахджой, де дислокувався 186-й загін, а залишилася чекати ранку в небезпечній близькості до супротивника? Справа в тому, що якщо в загоні в «забиті» групою каравану повірили б беззастережно, і як кажуть на слово, то вищестояще керівництво завжди вимагало підтвердження результату. А цим підтвердженням могли бути тільки фотографії і вилучене у духів озброєння.

Тому старший лейтенант зв'язався з загоном по радіостанції одного з двох радистів, які перебували разом з групою на виході, і доповів про бій. У загоні повідомленням пораділи і до 6 ранку обіцяли залізно прислати вертольоти, які повинні були прикрити групу при проведенні огляду забитої машини і забрати розвідників. У 5-30 ранку наступного дня командир групи залишивши на місці ночівлі перекладача молодшого лейтенанта Костянтина Горєлова, радистів Миколи Окіпского і Михайла Дерев'янко, кулеметника Ігоря Москаленка і ще двох спецназівців, з рештою розвідниками пішов вниз до підбитої машині. Оніщук довіряв командуванню і розраховував, що до моменту виходу його групи до підбитої вантажівки, якраз і прилетять вертольоти. По дорозі вниз на одній із сопок були залишені для прикриття двоє кулеметників: Яшар Мурадов і Марат Мурадян. З рештою розвідниками Оніщук вийшов до підбитої машини. Перед цим, радисти зв'язалися з загоном і доповіли, що все нормально, «духи не турбують» ...

В 6:00 група не дійшла до вантажівки усього кілька десятків метрів була відразу з декількох сторін атакована душманами. За розвідникам, що йшов на огляд практично без нічого, з мінімальним боєкомплектом і стрілецьким озброєнням, почали працювати ДШК, «безоткатні гармати» і міномети (це не рахуючи РПГ і стрілецької зброї). Крім щільного обстрілу на групу пішло в атаку близько 200 духів, і ця кількість швидко зростала. Духи щільно насіли на кулеметників що залишилися прикривати основний склад групи, при цьому один з розвідників  був практично відразу поранений.  Командир групи прийняв рішення йти на виручку товаришам і, залишивши з пораненим сержанта Ісламова, повів інших розвідників на висоту. Але до вершини під шквальним вогнем не дійшов жоден зі спецназівців, коли підтримка все-таки прийшла, вони так і лежали в ріст на схилі, один за другим: Михайло Хроленко, молодший сержант Роман Сидоренко, Олег Іванов, Олександр Фурман, Таїр Джафарова. Останнім загинув командир групи Олег Оніщук. Кулеметники Яшар Мурадов і Марат Мурадян розстріляли весь боєзапас і були розстріляні впритул озвірілими духами. Загинув сержант Юрій Ісламов, від рани помер Еркін Салах, якого Ісламов залишився прикривати у підбитого вантажівки ... Тіла багатьох хлопців були порізані і сколоті, вже після загибелі духи буквально різали розвідників на шматки ...

Весь цей час розвідники, що залишалися на місці ночівлі, намагалися вогнем підтримати тих, хто гине товаришів, але на такій відстані автомати не могли заподіяти духам відчутного утрати, а єдиний кулеметник Ігор Москаленко загинув від пострілу душманських снайпера. При цьому вони і самі перебували під щільним вогнем ворога. Радисти Дерев'янко та Окіпскій зв'язувалися з загоном, вимагали прислати вертольоти, але «вертушок» не було. Через 30-40 хвилин від групи що пішла на огляд в живих не залишилося нікого. Ще через 20 хвилин прийшли «вертушки», щоб забрати вбитих і залишившихся в живих хлопців. Чому ж вертольоти, на які так розраховували розвідники і їхній командир, не прилетіли вчасно? ... Адже якби вертолітники підтримали спецназівців вогнем, та й просто зявилися б над місцем бою, духи навряд чи ризикнули б перти на рожен і атакувати групу. Принаймні таких втрат - 11 розвідників з 16, вдалося б уникнути ... За одними даними нібито трапилася накладка, вертолітникам що забезпечували бойову роботу 186-го загону просто вчасно не довели розпорядження про виліт, і вже після того, як група вступила в свій останній бій , тобто після 6 ранку, машини почали спішно готувати до вильоту.

Командиром групи яка прибула для прикриття  розвідників був капітан Ярослав Горошко, це його бійці під вогнем на собі виносили загиблих товарищів. Останнім у цей день загинув один з бійців 186-го загону що прилетів для евакуації групи Оніщука. Вертольоти витягали загиблих і живих бійців групи піддалися обстрілу духів. Рядовий Рустам Алімов був смертельно поранений душманських кулею прямо в дверях десантного відсіку «вісімки» і помер, так і не долетівши до госпіталю. Душманам дорого обійшлася ця «перемога», за даними афганської держбезпеки, в тому бою зі спецназівцями духи тільки убитими втратили більше 150 чоловік. Старшому лейтенанту Олегу Оніщуку та сержанту Юрію Ісламова посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, інші розвідники і мертві, і живі були нагороджені Орденами Червоної Зірки ...

Слайд №25-28

Слайд №29

Ведучий1:.

3600 мешканців Рівенщини  пройшли горнило афганської війни, понад 70 з них на тій  війні стали інвалідами, 104 загинули  а доля  двох рівнян, які зникли безвісти, до цих пір невідома.

Ведучий3

Слайд №30-47

Ведучий2:.

Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.
Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті.

Слайд №48

Слайд №49

Ведучий1:15 лютого 1989 року для Радянського союзу війна закінчилась.

Слайд №50

. Ведучий2:.

 Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.