Літопис 167-го Острозького піхотного полку
Ігор Тимощук
Літопис 167-го Острозького піхотного полку
В умовах українського державотворення краєзнавчі дослідження сьогодні відіграють важливу роль. Історичне минуле міста Острога давно стало об’єктом численних наукових досліджень його соціально-економічного, релігійного і культурного буття. Однак досі не вивченою і не поміченою залишається військова історія Острога. Питання створення, дислокації, основних етапів діяльності і функціонування на території міста військових частин довгий час не були предметом спеціальних досліджень, в той час як вивчення їх історії нами вважається важливим і актуальним.
У цьому контексті на особливу увагу заслуговує вивчення літопису 167-го Острозького піхотного полку названого в честь нашого міста.
31 серпня 1878р. 1-й батальйон Київського місцевого полку, який був сформований 19 травня 1877 року з київського місцевого батальйону і запасних та відпускних чинів, перейменований в 41-й резервний піхотний кадровий батальйон. [1;2]
26 березня 1880 року 41-му піхотному резервному батальйону даровано простий прапор зразка 1880 року, медальйони на прапорі червоні, шитий золотом. Прапор мав верхів’я армійського зразка 1857 року і жовте древко. З березня 1891 року цей прапор став полковим знаменом 168-го піхотного резервного Острозького полку, а з січня 1898 року прапором 167-го Острозького піхотного полку. (див. Рис. 1)
В 1885 році 41-й піхотний резервний батальйон дислокується в м. Острозі. [3; с. 53 ]
Командир батальйону - підполковник Лев Осипович Шипулинський .
Командир 1-ї роти - штабс-капітан Никандр Іванович Кгаєвський.
Командир 2-ї роти - поручик Павло Лазарович Баркалов.
Командир 3-ї роти - штабс-капітан Єфим Іванович Єщенко.
Командир 4-ї роти - штабс-капітан Андрій Акимович Мойсєв.
Командир 5-ї роти - капітан Венедикт Станіславович Неминський.
Завідувач навчальною командою - штабс-капітан Владислав Ігнатович Батковський.
Завідувач господарством - штабс-капітан Олександр Олександрович Жданов.
Батальйонний ад’ютант - поручик Іван Миколайович Леко-де-Лятомбель.
Батальйонний казначей - поручик Григорій Микитович Кисельов.
Завідувач зброєю - підпоручик Федір Калеников Кріул.
Виконуючий обов’язки батальйонного квартирмістра - підпоручик Віктор Олександрович Єрофєєв.
Завідувач батальйонною бібліотекою - підпоручик Іполит Степанович Штоквим.
Старший лікар - колежський радник Іван Фадєєвич Сарицький,
Молодший лікар - не мав чину, Олексій Ігнатович Предтеченський.
Діловод - радник Іван Єфремович Боболов.
Штатний розрахунок офіцерського складу 41-го резервного батальйону на 1888 рік : [4; с .55] . (див. Рис. 2)
28 серпня 1890 року для спостереження за грандіозними маневрами, що проходять під м.Рівне, у Волинську губернію на Рівненський залізничний вокзал прибуває Його Імператорська Величність Государ Імператор Олександр ІІІ.
У великих маневрах під м. Рівне з 25 серпня по 2 вересня 1890 року брали участь: Люблінська армія, яка складалась з військ Варшавського військового Округу, з однієї сторони, та Волинська армія, в яку входили війська Київського військового Округу, з другої сторони. В склад Волинської армії входили: 20 піхотних полків, 16 кавалерійських полків, 19 артилерійських і 2 мортирні батареї, 6 летючих артилерійських парків, 4 стрілкових полки, 2 піхотних резервних полки, 2 саперних батальйони, 2 військово-телеграфних парки, 1 польовий жандармський ескадрон і 1 обозний батальйон. У Волинській армії також був 41 піхотний резервний батальйон, який прибув на місце табірного збору з місця постійної дислокації похідним порядком.
В першій фазі маневрів Люблінська армія вела наступальні дії, а Волинська перебувала в обороні, опівдні 29-го серпня відбувся загальний відступ Волинської армії, яка 30-го серпня зосередилась поблизу Рівного. Після днівки 30-го серпня розпочалась друга фаза маневру. 31-го зранку Волинська армія перейшла в наступ, змусивши Люблінську армію відступати. 2-го вересня Олександром ІІІ проведено Височайший огляд всіх військ (парад). На огляді були присутні 5-а, 11-а, 12-а, 19-а і 33-я піхотні дивізії з артилерійскими бригадами, 3-я стрілецька бригада, 40-й резервний піхотний полк і 41-й резервний піхотний батальйон; 3-й польовий жандармський ескадрон. Перед парадом Імператор зустрівся з селянами Острозького уїзду, а Імператриця Марія Олександрівна з вихованками Острозького училища графині Блудової [5; 6].
Після параду військові частини відправились до місць постійної дислокації. Похідним порядком з Рівного до Житомира повернувся на зимові квартири 126-й Рильский піхотний полк [7; с . 324].
25 березня 1891 року 41-й резервний батальйон перейменований в 168-й піхотний резервний Острозький полк.
25 березня ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКА ВЕЛИЧНІСТЬ в зв’язку з місцевими історичними і особливо військово-історичними подіями, а також місцем розміщення резервів нижче перерахованим батальйонам іменуватися:
………….
41-му—168-м піхотним резервним Острозьким полком
42-му —167-м піхотним резервним Рівненським полком
………… [8; с. 72 -75].
1 квітня 1891 року батальйон був переформований в полк двохбатальйонного складу.
168-й піхотний резервний Острозький полк в 1891 році квартирував в м. Острозі і мав такий командний склад:
Командир полку— полковник Микола Федорович Редшерв.
Командир 1-го батальйону — підполковник Вацлав Іосифович Горський,
Командир 2-го батальйону — підполковник Олексій Олександрович Соколовский.
Виконуючий обов’язки завідуючого господарством — підполковник Павло Константинович Красноюрський.
Командир 1-ї роти — штабс - капітан Сезерин Миколайович Ковалевський.
Командир 2-ї роти — штабс - капітан Федір Петрович Валяєв.
Командир 3-ї роти — поручик Іван Миронович Климчук.
Командир 4-ї роти — (вакансія).
Командир 5-ї роти — штабс - капітан Григорій Адамович Соколовський.
Командир 6-ї роти — капітан Олександр Олександрович Пантелєєв.
Командир 7-ї роти — поручик Констянтин Олександрович Cтрадецький.
Командир 8-ї роти — штабс -капітан Петро Євграфович Ципріанович.
Полковий казначей — поручик Петро Степанович Александрович.
Завідувач навчальною командою - поручик Микола Іванович Савченко.
Полковий ад’ютант - поручик Микола Трифонович Антонович.
Виконуючий обов’язки полкового квартермейстра - підпоручик Феодор Феодосійович Горяний.
Виконуючий обов’язки діловода полкового суду - підпоручик Василь Миколайович Бутузов.
Старший лікар - колезький радник Владислав-Феофіл Валентинович Годлевський.
Молодший лікар - надвірний радник Олексій Ігнатович Предтеченський.
Лікар – Баришевський [9; с. 93].
В 1890 (1891)році було покращено розквартирування 168-го Острозького піхотного резервного полку - була облаштована окрема їдальня [10; с. 235]
Декілька додаткових приміщень відведено 168-му піхотному резервному Острозькому полку. Проведені капітальні ремонти дахів, стель, дверей, віконних рам та підлоги в лазареті. Обладнана система витяжної вентиляції у всіх приміщеннях рот та лазареті . Проведено очистку та ремонт криниці з водою [11; с. 317].
В кінці 1892 року в полк призначено нового командира полку, полковника Дроздовського, учасника Кримської війни та оборони Севастополя.
Про що ми маємо відомості з багатьох джерел:
- розміщення та штат полку на 1893 рік [12; с. 61].
168-й піхотний резервний Острозький полк (квартирує в м. Острозі).
Командир полку —полковник Гордій Іванович Дроздовський.
Командири батальйонів:
1-го—підполковник Вацлав Іосифович Горський,
2-го—підполковник Олексій Олександрович Соколовський.
Виконуючий обов’язки завідуючого господарством — підполковник Павло Констянтинович Красногорський.
Командир 1-ї роти —штабс -капітан Сезерин Миколаєвич Ковалевськи.
Командир 2-ї роти —штабс -капітан Федір Петрович Валяєв.
Командир 3-ї роти — поручик Іван Миронович Климчук.
Командир 4-ї роти — капітан Іван Олександрович Іванов.
Командир 5-ї роти — капітан Григорій Адамович Соколовський.
Командир 6-ї роти —капітан Олександр Олександрович Пантелєєв.
Командир 7-ї роти —поручик Петро Степанович Олександрович.
Командир 8-ї роти —штабс -капітан Петро Євграфович Ципріанович.
Полковий казначей—поручик Михайло Іванович Златковський.
Виконуючий обов’язки полкового квартермейстра —поручик Олександр Іосифович Острєцов.
Завідуючий лазаретом — поручик Володимир Семенович Бродович.
Завідувач зброєю — підпоручик Микола Іванович Янченко.
Завідувач навчальною командою - поручик Микола Іванович Савченко.
Полковий ад’ютант - поручик Микола Трифонович Антонович.
Завідувач мисливської команди — поручик Людвік Францевич Табенцький.
Ад’ютанти батальйонів:
1-го - поручик Федір Феодосійович Горяний.
2-го - підпоручик Микола Михайлович Пчєлін.
Діловод полкового суду - підпоручик Василь Миколайович Бутузов.
Старший лікар - колезький радник Владислав-Феофіл Валентинович Годлевський.
Молодший лікар - колезький радник Володимир Васильович Корольков.
Лікар - Микола Миколайович Соловянов.
Діловод по господарській частині - Євлампій Васильович Ципріанович.
- Дроздовський Гордій Іванович - батько легендарного генерала Михаїла Гордійовича Дроздовського, учасника Російсько-японської, Першої світової та Громадянської війн, який був одним із організаторів і керівників Білого руху на сході України та першим в історії Білого руху генералом, що відкрито заявив про вірність монархії, начальник 3-ї дивізії Добровольчої армії Генерального штабу [13].
- Останнє призначення Дроздовський Гордій Іванович отримав у віці 57 років: 1 грудня 1892 Найвищим наказом він був призначений командиром 168-го піхотного резервного Острозького полку. Служба Г.І. Дроздовського була відзначена низкою нагород: ордени Святого Станіслава 3-го ступеня за оборону Севастополя, Святого Володимира 4-го ступеня з бантом "За 25 років служби" (22 вересня 1881), Святої Анни 2-го (15 лютого 1887) і 3-го ступеня (17 лютого 1878), Святого Станіслава 2-го ступеня (9 травня 1882), срібна медаль "За захист Севастополя з 1854 по 1855 рік", бронзова медаль "В пам'ять Східної (Кримської) війни 1853- 1856 років ". Згідно свідчення Головного управління Товариства піклування про поранення та поранених воїнів від 28 серпня 1880 за N 20226, Г.І. Дроздовському було дозволено носити також знак Червоного Хреста. Уже будучи генерал-майором у відставці, 30 листопада 1904 Гордій Іванович був нагороджений срібною медаллю "В пам'ять 50-річчя оборони Севастополя" для носіння на грудях на Георгіївській стрічці [14].
В 1895 році в Київському окрузі здійснено значне переміщення військ:
Штаб 32-ї піхотної дивізії з м. Житомира в м. Рівне.
125-й піхотний Курський полк з м . Житомира в м. Рівне.
126-й піхотний Рильський полк з м . Житомира в м. Острог.
52-а артилерійська бригада з м . Бердичева в м. Рівне.
Управління 3-ї батареї 11-ї артилерійської бригади з м. Рівне в м. Дубно.
168-й піхотний резервний Острозький полк з м. Острога в м. Чернігів [15; с. 26].
В 1895 році полковник Дроздовський передислокував полк в місто Чернігів [16; с. 385].
Полк перебував в Чернігові з 1895 по 1910 рік . З багаточисельних покращень в розміщенні військових частин, що пройшли в 1895 році, внаслідок зміни місць дислокації, 168 полк розмістився в задовільних казармах, в яких до них розміщувались військові підрозділи, і після їх звільнення були якісно відремонтовані, продезинфіковані і провітрені [17; с. 192].
Внаслідок прибуття в грудні 1895 року в 168-й піхотний резервний Острозький полк новобранців Чериковського уїзду Могильовської губернії спостерігалось захворювання сипним тифом, яке продовжувалось протягом двох місяців [18; с. 118].
В 1896 році командиром полку був полковник Карпов Констянтин Орестович, який командував полком до 19 грудня 1899року [19; с. 22] (див. Рис. 3).
В 1896 році підпоручик Павло Олександрович Тищинський (див. Рис. 4) переводиться в 168-й піхотний резервний Острозький полк, який стояв в його рідному місті Чернігові. Проходячи службу в Острозькому полку, Павло Олександрович активно приймає участь у першому загальному переписі населення Російської Імперії 1897року (пізніше він був нагороджений медаллю «За працю з першого Загального перепису населення 1897 року»). В квітні 1898 року П. А. Тищинський був зарахований у резерв С.-Петербурзької столичної поліції. Наступні 19 років його служіння Государю і Вітчизні протікали у різних поліцейських ділянках Санкт-Петербурга (Петрограда). Літом 1917 року підполковник Тищинський повертається в діючу армію, 619-й Злочевський полк, 155-ї піхотної дивізії, , сформований вже у воєнний час. 18 червня 1917 року починається наступ частин Південно-Західного фронту Російської армії - останній наступ російських військ у Першій світовій війні. Павло Олександрович Тищинський отримує важке поранення в одному з перших боїв. 5 липня 1917 р. він помирає від зараження крові [20].
1 січня 1898 року були сформовані ще два батальйони, і полк був перейменований в 167-й піхотний Острозький полк.
В 1898 році в 167-м піхотному Острозькому полку, в силу тимчасової поганої якості борошна, яке отримували з провіантських складів, було закуплено за кошти полку близько 400 пудів борошна. Галети та сухарі видавались рідко і тільки для оновлення запасу. Консерви видавались в основному під час польових зборів та маршів, при ускладненні доставки свіжих продуктів, a також для внесення змін в раціон харчування, для випробування їх природності та смаку і для освіження запасу. Їжа, приготована з консервів, була смачною і гарної якості, солдати вживали її залюбки [21; с. 229].
30 грудня 1899 року командиром 167 Острозького піхотного полку призначено полковника Павла Антоновича Парчевського(див. Рис. 5), який командував полком до 3 лютого 1903 року. У 1903 році йому було присвоєно звання генерал - майора, тоді ж був переведений у Військовий штаб Забайкальської області - начальником штабу. З 1904 року служив інтендантом тилу в управлінні Маньчжурської армії. З 1905 року став інтендантом Далекосхідних військ, з 1906 року інтендант тилу в Іркутському Військовому окрузі. З 1907 по 1910 рр. - командир 48-ї піхотної резервної бригади. З 1910 року - командир бригади 6-ї піхотної дивізії. З 1913 року в чині генерал-лейтенанта, - начальник 5-ї піхотної дивізії [22].
В 1904 році в лазареті 167-го піхотного Острозького полку в трьох флігелях облаштовані водонагрівальні пристрої та операційна, яка пофарбована олійною фарбою [23; с. 258].
4 серпня 1904 року після закінчення Чугуївського військового училища для продовження служби в Острозький 167-й піхотний полк прибув підпоручик Пронін Василь Михайлович, з часом полковник, учасник російсько-японської та першої світової воєн, спроби корніловського перевороту в серпні 1917 року(див. Рис. 6), пізніше – білого руху на Півдні Росії, старший штабний офіцер і паралельно – провідний військовий журналіст денікінської та врангелівської армій, а по громадянській війні – білої еміграції [24].
17 липня 1907 року командиром 167 Острозького піхотного полку призначено полковника Кадомського Дмитра Петровича, який командував полком більше п’яти років до 8 жовтня 1913 року. 14 квітня 1913 року йому було присвоєно звання генерал -майор. Після передачі полку був призначений командиром 1-ї бригади 5-ї піхотної дивізії. З 5 грудня 1913 року директор канцелярії Фінляндського генерал-губернаторства. Під час Першої світової війни командир бригади 3-ї гренадерської дивізії, начальник 76-ї бригади ополчення, начальник штабу 126-ї піхотної дивізії, начальник штаба 15-го армійського корпуса, командир 6-ї піхотної дивізії. В 1918 році добровільно вступив до Червоної армії, де проходив службу на посадах начальника управління Київського ВО, інспектора Головного управління Всеобуча, начальника штабу Тульського укріпленого району, начальника штабу 2-ї армії, начальник штабу Приволжського ВО [25].
У січні 1908 року в віці 73 років помер генерал-майор у відставці Г.І. Дроздовський . Про те, якою повагою користувався бойовий офіцер у товаришів по службі, який вплив він справив на виховання дітей, говорить сімейна переписка. Лист доньки Юлії до М.Г. Дроздовського, що розповідає про смерть батька, як не можна краще показує відношення рідних і однополчан до Гордія Івановича: "Після твого (мається на увазі М.Г. Дроздовський) від'їзду тато майже всі дні перебував у дрімотному стані ... Хоча я і бачила, що він зовсім поганий, я все-таки не очікувала такого близького кінця, все це трапилося якось раптом. Тільки за два дні до смерті він втратив остаточно сили, став якийсь безпорадний, був у якомусь тривожному стані ... Але до останнього подиху він не втрачав свідомості, хоча абсолютно нічого не говорив. <...> І як чесно, благородно і безкорисливо все робилося! А полк поставився до смерті свого колишнього командира і його осиротілої сім'ї, як і припускати не можна було. Не тільки до найдрібніших подробиць були виконані всі бажання татка, але він і припустити не міг тієї сердечності і задушевності, які надав йому полк, крім належних йому військових почестей. Солдати до останньої секунди служили йому. Вони несли його на руках до цвинтаря, катафалка їхала тільки для вигляду, солдати опустили його і в могилу. З квартири до церкви офіцери побажали самі нести його на руках.
Всі офіцери на чолі з командиром (командир Острозького полку полковник Дмитро Петрович Кодимський) були присутні на похованні. У похоронах брав участь і полковий священик Соколовський, який майже не виходив з нашої квартири і що зробив дуже багато уваги і участі. <...> Так, остання честь татові була віддана така, яку цілком заслужила ця ідеально чесна і благородна людина (див. Рис. 7), [26].
В 1910 році 167 Острозький полк передислокувався в м. Черкаси Київської губернії [27; с 194] (див. Рис. 7).
Похідна (при полку) церква заснована в 1891 році. З переходом полку в 1910 році з Чернігова в Черкаси полкова церква влаштована в церковному будинку, спорудженому в 1896 році місцевою міською управою для розквартированого раніше 173-го піхотного Кам'янецького полку (переведеного в м. Курськ). Будівля церкви мурована, у формі манежу, знаходиться на околиці міста, біля Сінної площі. Вміщує до 400 осіб. Біля церкви - невелика дзвінниця. Як предмет старовини, в полковій церкві була ікона Св. Трійці. Про давнину Св. ікони (понад 300 років) свідчив характер живопису і відносна старість дерева. Подарована ікона сімейством полкового майстра по зброї Мілованова [28]
В 1912 році після закінчення Київського юнкерського училища у 167-й Острозький піхотний полк, що дислокувався в Черкасах, для подальшого проходження служби прибув підпоручик Михайло Вікентійович Садовський. У складі полку пройшов Першу світову війну, був важко поранений, отруєний газами, отримав шість бойових нагород. В роки української революції він же, вже в ранзі полковника армії УНР, займав вищі штабні посади, розробляв бойові операції проти білих і червоних військ. Остання його штабна посада – начальник похідної канцелярії Головного отамана Cимона Петлюри, на якій отримав ранг генерал-хорунжого. В діаспорі М. Садовський став визначним дослідником історії Українського війська і визвольних змагань, організатором військово-історичної періодики та військових музеїв [29].
15 жовтня 1913 року командиром 167 Острозького піхотного полку призначено полковника Олександра Васильовича Білякова, який командував полком до 19 жовтня 1914 року , після чого був призначений командиром лейб-гвардії Петроградського полку , учасник Першої світової війни, в 1915 році присвоєно звання генерал-майор, з червня 1917 року командир 157-ї піхотної дивізії, Георгіївський кавалер, пізніше – учасник білого руху і політемігрант [30].
З початком першої світової війни командиром полку було призначено генерал-майора Перцева Івана Івановича, 167 Острозький піхотний полк входив в склад другої бригади, 42-ї дивізії. 42 дивізія з першого свого бою поблизу Кросно і протягом всієї війни була кращою в 3-й армії.
У березні 1915 року в 167-й Острозький піхотний полк прибув для проходження служби уродженець Гродненської губернії Микола Власик, згодом георгіївський кавалер, унтер-офіцер. В історії ХХ ст. відомий як всемогутній начальник охорони Сталіна в 1932–1952 рр., генерал-лейтенант державної безпеки, особистий охоронець вождя [31].
У період з 1 січня по 12 квітня 1918 р. була здійснена масштабна ліквідація всієї старої російської армії, проведена демобілізація. Як і більшість частин російської армії був розпущений та перестав існувати 167 Острозький піхотний полк.
Література:
1. 167 піхотний Острозький полк // Російська імператорська армія. [Електронний ресурс ]. Режим доступу: http://www.regiment.ru/reg/II/B/167/1.htm
2. Острозький 167 піхотний полк // Вікіпедія. [Електронний ресурс ]. Режим доступу:https://ru.wikipedia.org/wiki/%CE%F1%F2%F0%EE%E6%F1%EA%E8%E9_167-%E9_%EF%E5%F5%EE%F2%ED%FB%E9_%EF%EE%EB%EA
3. Мацкевич І.Ф. Розділ 2 Адрес-календар чинів всіх відомств, службовців в Волинській губернії // Пам’ятна книга Волинської губернії на 1886р. Видавництво губернського статистичного комітету. Житомир 1885р . - С. 53
4. Мацкевич І.Ф. Розділ 2 Адрес-календар чинів всіх відомств, службовців в Волинській губернії // Пам’ятна книга Волинської губернії на1889р. Видавництво Волинського губернського статистичного комітету. Житомир 1888р . - С.55
5. Досінчук О.І. Розділ Перебування їх Величності на Волині // Волинський народний календар на 1892р. Житомир 1891р. - С. 2-3
6. Всеподданий звіт військового міністерства за 1890р. / Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1892р. - С.15-17
7. Звіт головного військово-медичного управління за 1890 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1890 р. / Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1892р. - С. 324-329
8. Звіт по головному штабу за 1891 рік. // Всеподданий звіт військового міністерства за 1891 рік військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1893р. - С. 72 -75
9. Мацкевич І.Ф. Адресний календар Волинської губернії на 1892 рік. Типографія губернського правління. Житомир 1891р. - С. 92
10. Звіт головного військово-медичного управління за 1890 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1890 рік. Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1892р. - С. 235
11. Звіт головного військово-медичного управління за 1894 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1894 рік. Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1896р. - С. 337-339
12. Мацкевич І.Ф. Розділ 2 Адрес-календар чинів всіх відомств, службовців в Волинській губернії // Пам’ятна книга Волинської губернії на 1894 рік. Видавництво Волинського губернського статистичного комітету. Житомир 1894 р. - С. 61-62
13. Дроздовський Михайло Гордійович // Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу:http://uk.wikipedia.org/wiki/ Дроздовський Михайло Гордійович
14. Глави з очерку Руслана Гагкуєва "Останній рицар. Генерал М.Г. Дроздовский" // [Електронний ресурс ]. Режим доступу: http://ruskline.ru/monitoring_smi/2005/07/12/drozdovskie/
15. Звіт по головному штабу за 1895 рік. // Всеподданий звіт військового міністерства за 1895 рік військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1897р. - С. 26
16. Календар Чернігівської губернії на 1896 рік. Типографія губернського правління. Чернігів 1895 р. - С. 385-386.
17. Звіт головного військово-медичного управління за 1895 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1895 рік. Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1897р. - С. 192
18. Звіт головного військово-медичного управління за 1896 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1896 рік. Військова типографія (видавництваоголовного штабу) СПб 1898р. - С. 118
19. Розділ 4 Адрес-календар // Календар Чернігівської губернії на 1897 рік. Типографія губернського правління. Чернігів 1896 р.- С. 22
20. Микола Родін. Відродження військового некрополя Смоленського православного кладовища // Газета «С уважением к памяти» № 11 (27), листопад 2010 року.
21. Звіт головного військово-медичного управління за 1898 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1898 рік. Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1900р. - С. 228-229.
22. Парчевський Павло Антонович // Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%CF%E0%F0%F7%E5%E2%F1%EA%E8%E9,_
%CF%E0%E2%E5%EB_%C0%ED%F2%EE%ED%EE%E2%E8%F7
23. Звіт головного військово-медичного управління за 1904 рік // Всеподданий звіт військового міністерства за 1904 рік. Військова типографія (видавництво головного штабу) СПб 1906р. Стор. 258
24. Пронін Василь Михайлович// Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%CF%F0%EE%ED%E8%ED,_%C2%E0
%F1%E8%EB%E8%E9_%CC%E8%F5%E0%E9%EB%EE%E2%E8%F7
25. Кадомський Дмитро Петрович// Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/ Кадомський Дмитро Петрович
26. Глави з очерку Руслана Гагкуєва "Останній рицар. Генерал М.Г. Дроздовский"// [Електронний ресурс ]. Режим доступу: http://ruskline.ru/monitoring_smi/2005/07/12/drozdovskie/
27. Адрес-календар Київської губернії // Пам’ятна книга Київської губернії на 1912 рік видавництво Київського губернського статистичного комітету. К 1913 . - С. 194
28. Російська імператорська армія. 167 піхотний Острозький полк. [Електронний ресурс ]. Режим доступу: http://www.regiment.ru/reg/II/B/167/1.htm
29. Михайло Вікентійович Садовський// Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ Михайло Вікентійович Садовський
30. Біляков Олександр Васильович// Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Беляков,_Александр_Васильевич_(Георгиевский_кавалер)
31. Власик Микола Сидорович// Вікіпедія, [Електронний ресурс ]. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/%C2%EB%E0%F1%E8%EA,_%CD%E8%EA%EE%EB%E0%E9_%D1%
E8%E4%EE%F0%EE%E2%E8%F7
Рис. 1 Прапор 41-го піхотного резервного батальйону.
Рис. 2 Штатний розрахунок офіцерського складу 41-го резервного батальйону на 1888 рік.
Рис. 3 Штатний розрахунок офіцерського складу 168-го резервного Острозького полку на 1896 рік.
Рис. 4 Підпоручик Павло Олександрович Тищинський.
Рис. 5 Командир 167 Острозького піхотного полку полковник Павло Антонович Парчевський.
Рис. 6 На фотографії група заарештованих генералів та офіцерів на чолі з Корніловим в період Биховського арешту. Під номером 12 - Василь Пронін. Осінь 1917 року.
Рис. 7 Пам’ятник та меморіальна плита на могилі генерал-майора Г.І. Дроздовського.
Рис. 8 Штатний розрахунок офіцерського складу 167-го Острозького полку на 1911 рік.
Тимощук Ігор – заступник начальника з навчально-виховної роботи Комунального закладу “Острозький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою” Рівненської обласної ради